Ще один гітараст шукає музикантів-однодумців, Київ, метал, бажано не "Ню" та інша порнографія Опції

[hellgart]

З електрогітарою вже три-чотири роки. До цього, бо зна скільки, була стара акустика, яка вже майже тримала стрій. Прийшов до думки, що вже той момент, коли безглуздо бути й надалі без групи. Тому шукаю людей, не байдужих до музики, з метою спільного творчого розвитку. З устаткування маю дешевий колись Корт, Line6 UX1 та купу впертості.
Вважаю, що не лише ті, хто змалечку займаються музикою, мають право на шанс до видатних звершень. Навички й позбування лажі приходять з практикою. А цікаве звучання можна отримувати з будь-якого інструмента, було б бажання.
Чому став грати на гітарі, коли й так половина міталіздів бере в руки гітару? Колись просто хоббі, що дозволило зберегти хоч деякі залишки здорового глузду, тепер стало дещо більшим. З`явилося купа, гора й невеличкий гірський хребет ідей, які б хотілося реалізувати.

Зі своїх ідей намагаюся завжди втілювати максимум можливого й не дуже.

Граючи на гітарі люблю переходити від дезу та трешу до мелодичного паверу в межах однієї фрази. Цю ахінею, що виходить в результаті, гордо називаю роковою імпровізацією.
То ж імпровізувати люблю дуже. Крім того, як намагаюся грати твори класиків Баха, Моцарта. Та Мальмстіна.

Поважаю метроном, намагаюся не забувати його включати.

По життю пофігіст та трохи схиблений романтик. Тому пости, на зразок "Лузер, спочатку навчись грати", лише вітаються.

Щодо релігії також відношуся пофігістично. Вищим силам до нас теж особливо діла нема.

З недоліків (а в кого їх не має): 1) Відсутність шкідливих звичок. 2) Повна залежність від настрою та натхнення. Коли воно є, відпрацьовую нові техніки та прийоми, пишу вірші та інші дивні речі. Коли нема, записую те, що виходить, та викладую у Недофейсбук "ТИЦ" (спеціально зареєструвався для того у цій єресі).

Щодо стилів. Зараз байдуже, що грати, хоча вважаю повною фігнею все з приставкою "кор". Про "Ню" та іншу порнографію, краще промовчу. Переслухав багацько музики різних стилів. Починалося все з класичного року та "Queen". Потім все важче і важче. Коли мало помалу навчився грати на гітарі прийшло розуміння, що драйв не у важкості. Та й трохи набридла дезметал-подібна музика, вже треба було чогось цікавішого. Кілька останніх років основним був прогресив, але він потроху вже відживає своє. Та й крім Dream Theatre більшість грає тру-прогресив-лажу. Тож цікавість не у тому, що б викаблучуватись з неканонічними акордами. В результаті тепер у пошуках чогось свого.