It's so strange, and yet so simple
Written on a piece of paper…
In The Woods…, “Child Of Universal Tounge”





Людина, закрита у корковій кімнаті. Як вона думає? Чи ні…Що, якщо твоя голова – коркова? Чи зміняться твої думки? Чи стане радість більш насиченою, а сум більш гірким? Ясно єдине – тебе чекає ізоляція, солодкава, одинока ізоляція у котрій ти зможеш пестити жовті бутони своїх думок…

Власне про що це я? Цей ліричний вступ – лише краплина тих емоцій, котрі охоплюють мене, коли я слухаю музику норвезького гурту In The Woods…
В лісах? Щось казкове, мабуть. Певно, має бути Червона Шапка і Збоченець-Вовк або хоча б якась Василіса Прекрасна (чи пак Премудра). Але ні. Лише холодна і велична норвезька природа, попередньо пропущена через психоделічну м’ясорубку учасників колективу In The Woods…

І насамперед трохи історії. Взагалі, про групу ITW відомо небагато. Кажучи простіше, геть мало. А якщо бути абсолютно відвертими, то 90 відсотків з того, що про них відомо – це їх музика.
Але все ж…
Почалося все в доволі далекому від сьогодення 1992. Восени купка людей зібралася і знічев’я вирішила об’єднатися, аби побачити яка ж музика (або й не музика) у них вийде. Але чи головною була музика? Як написано у Класичній Книзі «Спочатку було Слово…» (скористаємось перифразом Фауста і скажемо – «Вначале мысль была»). Творчість ITW не можна розглядати відірвано від лірики, вірніше відірвано від думок, котрі закладені у текстах.
Демо новоспеченого гурту під назвою Return to The Isle Of Men розійшлося дуже навіть не фіговим, як для щойно склепаного колективу, тиражем ( 3000 копій). До речі, записана демка була за участі Misanthropy Records. І на що ж це було схоже? Дум навпіл з блеком? Якийсь неїстівний авантгард? Стоунер? Всього потрошку, пані і панове. Демка містила композиції, котрі ввійшли в пізніші релізи.

Продовжуючи лінію свого демо запису, гурт випускає повноцінний альбом з назвою ´HEart of the Ages´ (1994). До речі, прошу звернути увагу на те, що перші дві літери слова heart великі. Отже, слухач сам має право обирати чи слухає він оповідку про мистецтво віків чи про їх же серце. А можливо, це просто такий собі хитромудрий дуалізм? В тім, з назвами альбомів у колективу взагалі окрема історія. Але про це згодом.

Добре пам’ятаючи про свої витоки, а саме про Green Carnation, учасники гурту (певним чином на це впливала і присутність пана Tchort-а, котрий пізніше змивається в Emperor) вносять до стилістики музики блекові елементи. Проте ні скрімо, ні натяки на бластбіт не справляють того традиційного враження, котре відчуваєш слухаючи нічим нерозбавлений блек метал. Скажу більше, саме ці елементи стають своєрідною перчинкою, котра пожвавлює слухача в перервах між чистим жіночим та чоловічим вокалом та якимось не зовсім людськими (сказати б дещо космічними) програшами. Як лейтмотив релізу, у різних композиціях чуємо стукіт стурбованого серця. Щодо лірики, то в цей період своєї творчості учасники постійно впадають у якусь потойбічну задумливість і надихавшись там божественної міазми, клепають важко доступні для розуміння середньостатичного металіста тексти. Осібно від інших пісень стоїть Mourning The Death Of Aase – кавер, напоєний м’яким жіночим вокалом, спокійними ударними та акустикою.

Однією з причин через які я надзвичайно ціную музику ITW є те, що віднайдений у демці стиль не став статичним та не відчувається у всіх альбомах, з кожним релізом стаючи все більш і більш пластмасовим і несмачним.
Слово «прогрес» звучить якось занадто зразково. Тож краще скажу так: відчувається пошук колективом варіативного підходу до виконання своїх думок. Отже, панове, реліз Omnio геть позбавлений будь-якого нальоту блеку (котрий, проте, був не такий сильний з самого початку). Серед епіків цього альбому не почуєш істеричного скрімо та приблекованих гітар з надшвидкими ударними. Дум метал з переходами у само рефлексію та психоделічні заверти? Експериментальний метал у котрому взагалі не зрозумієш що і де? Не знаю та й навряд чи хтось знає (самих панів музик це навряд чи хвилює).

Чи є альбом Omnio найкращим релізом гурту? Об’єктивно – ні. Взагалі, немає сенсу шукати найкращий реліз серед тих небагатьох рідкісних перлин, котрі створили норвежці.

Як це не дивно і пафосно це прозвучить, проте кожний реліз колективу концептуальний. Трохи стимулювавши свою мозкову активність кожний зможе виділити конкретну ідею кожного альбому. Як на мене, то найцікавіший концепт у заключного релізу гурту "Three times seven on a pilgrimage" ( і знову про це пізніше). Що ж стосується змістової складової альбому Omnio, то власне лірика стає тут дещо більш «живою» та зрозумілою. Взяти хоча б текст композиції I’m Your Flesh ( найнепрозовіша пісня про аборт?). Друга половина альбому вельми цікава, бо являє собою один змістовий триптих, котрий складають композиції Omnio-Pre, Omnio-Bardo, Omnio-Post.

Звичайно, шукати метал (у традиційному розумінні цього слова) у даному релізі – дурна справа (хоча народна мудрість і каже, що вона нехитра). Та й взагалі, метал і Омніо – майже діаметрально протилежні речі. Насамперед це м’яка гітарна музика, рифи котрої подекуди набирають формальної жорсткості, присмачена меланхолійними клавішами і вокалом цінного гарту. Хоча ні. Звук даного альбому – це спів, котрий виривається з іскристої варти, теплої літної ночі і розчиняється у незвіданому чорному небі. І знову ні. Музика цього альбому – це темна незворушність, розбавлена двома краплями: перша – якась напрочуд відірвана від земного туга, друга – спокійне божевілля.
Після певного спрощення та уповільнення форм музики та варіювання стилістики в релізі Omnio, колектив In The Woods…записує альбом під назвою «Strange In Stereo».

Реліз побачив світ у 1999 році (лютий місяць). У даного релізу є одна відмінна від усіх інших риса. Він психоделічний. Дійсно психоделічний. Його не взяти нахрапом. Його не зрозуміти за один вечір (ба навіть і за тиждень): у мене на нього пішло декілька місяців. Чудово весь альбом характеризує одна з пісень релізу – Titan Transcendence. Намагатися описати музичну складову Strange In Stereo – марна справа. Просто уявіть собі трансендальну зануреність у глибини космічного буття. А десь на задньому плані то ритмічне мимрення голосів то відірваний від реальності вокал, інколи прорізуваний пасами електрогітар. Насмілюся навіть сказати, що формальна жорсткість попереднього релізу у Strange In Stereo надломлюється, породжуючи істинний накал гітарного звуку, котрий не будучи надміру розпеченим та важким, тим не менш доволі потужний та в перервах між медитаціями пожвавлює вуха слухача.

Не дуже вдаючись у хащі літературознавства, я б хотіла нагадати читачу про побудову літературного твору. Пам’ятаєте яку вона має схему? Епічні твори зазвичай мають експозицію, зав’язку, розвиток дії, кульмінацію та розв’язку. Та до чого це я? Дуже просто. Давайте собі уявимо всю творчість гурту In The Woods… у вигляді одного безперервного епіку, однієї історії. Що ми маємо? Осінь 1992 року – це експозиція, демо запис під назвою Return to The Isle Of Men та перший повноформатник (HEart of the Ages) – зав’язка, другий повноформатники гурту (Omnio) та психоделічний Strange In Stereo – розвиток дії. Залишилося два пункти. Розв’язка та кульмінація.
Кульмінація – це нетипова компіляція "Three times seven on a pilgrimage" з символічною назвою, а розв’язка – прощальний концерт гурту в Крістіансенді (2000 рік).

Тепер детальніше про "Three times seven on a pilgrimage". Що ж означає сама назва альбому (бо це все ж не зовсім компіляція)? Давайте подумаємо…три на сім? 21! Двадцять перше сторіччя? Паломництво в двадцять перше сторіччя? Можливо…

То чому ж я декілька разів повторила слово компіляція? Бо це збірник. Збірник каверів на видатних виконавців та на самих себе. Вірніше навіть не зовсім каверів, а підлаштованих під себе композицій. Давайте подивимось:

Epitaph (King Crimson)
Let there be more light (Pink Floyd)
White rabbit (Jefferson Airplane)
If it's in you (Syd Barrett)

О так. Проте, рідні мої, не думайте, що ви почуєте просто якусь обробку цих композицій. Ви почуєте, так би мовити, вельми ексцентричну обробку. У мене навіть часом виникало питання «А що спільного залишилося?». Як вам, наприклад, крімзіновська Епітафія у жіночому виконанні із доволі цікаво видозміненим ритмом? Або кролик Аероплану, котрого я спочатку взагалі не впізнала і лише подивившись на назву композиції збагнула що це? Але у будь-якому разі це варто слухати ( а не читати мою кволу писанину).
Далі. А чому ж прозвучала фраза про кавери на самих себе? Дивимося:

Child Of Universal Tounge (Return to The Isle Of Men)
Mourning The death of Aase (котра прозвучала на Серці віків)

Проте не обійшлося і без ковтка нового повітря: Karmakosmik та Empty Room – більш ніж вартісні композиції.
До речі, трохи більше, ніж у інших джерелах, я знайшла про гурт на сайті Prophecy Productions (лейбл альбому "Three times seven on a pilgrimage").
Отже, панове, йти треба вміти красиво. Що і вдалося норвезькому гурту In The Woods… після грандіозного прощального концерту в Крістіансенді.
А чому ж група вирішила припинити свою діяльність? Чому низка яскравих музикантів (серед яких: Tchort, X-Botteri, CM Botteri, A. Kobro, Christer Cedermountain, Synne Soprana, Jan Transit) розбіглися? Тому, що майже кожен мав намір присвятити себе своєму власному проекту? Невідомо. Та чи й важливо? В результаті все те, що ми знаємо про цей норвезький колектив – це їх музика…

Дискографія:

Return to The Isle Of Men (1992)

HEart of the Ages ( 1994)

Omnio (1996)

Strange In Stereo (1999)

Three Times Seven on A Pilgrimage (2000)

Live At The Caledonian Hall (випущено в 2003 році)