Когда в день Зимнего Солнцестояния стирается грань между мирами, и земли Мидгарда погружаются во мрак самой долгой ночи в году, приходит Оскорей, несясь темным вихрем Дикой Охоты. Два мира – мир мертвых и мир живых, становятся единым целым. И тогда, пронзая холодное безмолвие, в свинцовых тучах неистовой зимней бури проносится стая павших воинов Эйнхериев – вестников неминуемо грядущего Рагнарёка, иначе называемого Сумерки Богов. Приближаясь под звуки чарующей мелодии, армия усопших шквалом обрушивается на застывшие в холоде земли, и неземную мелодию сменяет дикая симфония самой долгой ночи. Тем самым свершается вечный ритуал, завершая очередной годовой цикл и напоминая живым о том, что прежде чем увидеть свет нового дня, мы всегда должны погрузиться в темноту ночи; прежде чем возродиться в лучах славы, мы должны познать холод смерти… Древние верования, чьи корни в Природе и Крови, по-прежнему живы и возвратятся к своей славе вновь. Прикоснись к древней культуре, прошедшей сквозь века.

Коли в день Зимового Сонцестояння зникає межа між світами, і землі Мідгарда занурюються в морок найдовшої ночі в році, приходить Оскорей, що несеться темним вихорем Дикого Полювання. Два світи – світ померлих і світ живих, стануть одним цілим. І тоді, пронизуючи холодне безгоміння, в свинцевих хмарах оскаженілого зимового буревію проноситься зграя полеглих воїнів Ейнхеріїв – вістунів неминуче наступаючого Рагнарьока, що інакше називається Сутінки Богів. Наближаючись під звуки чарівної мелодії, армія полеглих шквалом накидається на застиглі в холоді землі, и несьогосвітню мелодію змінює дика симфонія найдовшої ночі. Цим здійснюється одвічний ритуал, що закінчує черговий річний цикл та нагадує живим про те, що до того як побачити світло нового дня, ми завжди повинні зануритися в темряву ночі; до того як відродитись у променях слави, ми повинні пізнати холод смерті… Давні вірування, чиї корені в Природі і Крові, як і колись живі і повернуться до своєї слави знову. Доторкнись до давньої культури, яка пройшла крізь віки.